Підвищення кваліфікації учителя інформатики лише задля звіту

В Україні спостерігається майже лавиноподібне намагання вчителів отримувати різні сертифікати про нібито підвищення кваліфікації. Це потрібно для звітування, отримання надбавок та іншого. Що з цим не так? Чому такі курси на 2–3–6 кредитів не мають нічого спільного з реальним підвищенням кваліфікації і чому ця проблема особливо помітна серед учителів інформатики?

Чому короткі курси не дають професійного росту

Учителю інформатики потрібні практичні вміння: працювати з сучасними мовами програмування, хмарними інструментами, середовищами розробки, налаштовувати локальні мережі, створювати інтерактивні навчальні матеріали. Але більшість курсів з підвищення кваліфікації цього не дає. Вони обмежуються поверхневими презентаціями та загальними тезами, які не можна застосувати на уроці.

Ситуацію ускладнює те, що ринок коротких курсів став комерційним. Вони продаються як формальний документ, а не як інструмент розвитку. Це стимулює створення великої кількості поверхневих програм, зміст яких не перевіряється експертами.

«Освіта перестає бути процесом, коли в ній головним стає документ, а не результат.» — невідомий автор

Причини популярності таких сертифікатів

Звітність, що не враховує реальних компетентностей

У школі оцінюють не нові навички вчителя, а наявність документів. Це створює спокусу збирати сертифікати, а не вчитися. Така система не мотивує вкладати час у практику й не формує професійного розвитку.

Підміна навчання інформаційним шумом

Учителі часто стикаються з курсами, де багато теорії, але мало технічних прикладів. Для інформатики це критично: учитель повинен уміти показувати код, проводити лабораторні роботи, оновлювати навчальні матеріали, працювати зі складними сервісами. Без практики розвиток неможливий, а більшість курсів її не дає.

Чому ця проблема особливо шкодить учителю інформатики

Інформатика — це галузь, яка змінюється швидше за всі інші шкільні предмети. Технології, які актуальні сьогодні, через рік можуть втратити значення. Якщо вчитель спирається лише на короткі курси, він неминуче відстає від сучасних тенденцій: штучного інтелекту, робототехніки, кібербезпеки, нових мов програмування.

Учитель, який має сертифікат, але не має реальних компетенцій, не може побудувати ефективний урок. Учні швидко бачать, коли вчитель не орієнтується в темі. Це знижує довіру до предмета і демотивує школярів до вивчення технологій.

Які форми підвищення кваліфікації дійсно працюють

• участь у довготривалих програмах із регулярними практичними завданнями;
• проектна діяльність: створення власних навчальних курсів, проєктів або розробок;
• спільноти програмістів та вчителів, де можна отримати реальний досвід і поради;
• самоосвіта: проходження технічних курсів іноземних платформ, робота з документацією, виконання практичних задач;
• професійні конкурси, хакатони, проєктні майстерні, де оцінюється саме навичка, а не документ.

Що треба змінити у підході до кваліфікації

Ключове завдання — замінити «збір сертифікатів» на оцінювання реальних практичних умінь. Освіта має орієнтуватися на результат: чи справді вчитель навчився програмувати, створювати інтерактивні завдання, користуватися штучним інтелектом, проводити дослідницькі роботи з учнями. Без цього інформатика не зможе відповідати сучасним вимогам.

Питання справжнього професійного розвитку учителя інформатики з кожним роком стає гострішим. Дискусія про підвищення кваліфікації — це лише частина ширшої теми про те, якою має бути сучасна ІТ-освіта в школі.